18 травня музейні працівники всього світу відзначають своє професійнесвято – Міжнародний день музеїв. Його запровадила Міжнародна радамузеїв ICOM в 1977 році задля підвищення обізнаності суспільства про те, наскільки музеї є важливими у справі збереження матеріальної та духовноїспадщини, здійснення наукової, освітньої й виховної роботи.Напередодні цієї дати ми поспілкувались з Наталією Булановою, директоркоюМузею історії міста Кам`янське, кандидаткою історичних наук, членкинею ICOM,відомою дослідницею історії Південної України, авторкою численних науковихвидань, експерткою Українського Культурного Фонду, ініціаторкою й кураторкоюнизки мистецьких і культурологічних проєктів.
– Пані Наталіє, девіз цьогорічного свята – «Музеї для освіти та досліджень».З цього й хотілося б розпочати розмову. Але понад два роки українськіреалії в усіх галузях і сферах формує війна. Тож з якими думками та настроєм зустрічає професійне свято колектив міського музею в цейважкий час?
– Скажу відверто: настрій далекий від святкового. Адже на музеї суспільствомпокладено відповідальність за збереження важливого спадку, що збиравсяпоколіннями музейників упродовж десятиліть. При цьому допомога державиносить здебільшого декларативний характер. Тому багато залежить від того, якспрацює музейна команда в тих чи інших ситуаціях. З початком повномасштабного вторгнення, коли постало питання евакуаціїчастини експонатів, музей зумів залучити волонтерів, щоби демонтуватистаціонарні експозиції. Це виявилось непростою справою, адже проєктувальники не передбачили необхідність дій в екстремальних умовах. Колектив був змушенийпристосовуватись до нових реалій життя: з демонтованою експозицією,розпорошеною міграційними процесами аудиторією тощо. В цих умовах був обраний шлях, що цілком себе виправдав: перенос акценту навиставкову роботу й музейну педагогіку. Вже в березні 2022 р. ми відкрили першувиставку воєнної доби, це була міжнародна виставка антивоєнного плакату.Відтоді музей постійно оновлює програми, намагаючись бути актуальним й цікавимдля відвідувачів. Час випробувань накладає на музейників особливі обов’язки. Як історики, мизобов’язані фіксувати події, що відбуваються у місті, фіксувати долі сучасників, їхдосвід і переживання, щоб уникнути в майбутньому надмірної міфологізації цієївійни, як сталося з Другою світовою. Інша важлива місія – формуваннямеморіального дискурсу про героїзм і жертовність українських воїнів-захисників. – Якими сьогодні для музейної спільноти є головні виклики, складнощі,специфіка діяльності?– Думаю, більшість колег погодяться з тим, що однією з основних проблем єзастаріла формалізована система управління й комунікації в музейній галузі. Коливідповідальність за збереження колекцій покладена на адміністрації музеїв, арішення щодо переміщення колекцій, приймати які треба оперативно, залежать відвладних структур. В результаті маємо ситуації, коли чиновники бояться прийматирішення, навіть коли є загрози наближення фронту, окупації тощо. Під часнинішньої війни це призвело до великих втрат Національного музейного фонду. Серед інших викликів, що постали перед музеями, концептуальний іметодологічний. Як музейними засобами відображати війну, коли ця подія триває,карта бойових дій постійно змінюється, майже щодня відбуваються похованнянаших воїнів? На початку повномасштабного вторгнення ми створили постійнодіючу виставку «Ціна Перемоги» у форматі «живої історії», коли нові експонати, якіприносять волонтери, бійці, їх рідні відразу знаходять своє місце в експозиції. У своєму автоетнографічному щоденнику я записала два роки тому: «18 травня2022 р. Міжнародний день музеїв. Наплакались разом з Лізою Омельченко,волонтеркою Центру допомоги матерям з дітьми м. Дніпро, яка принеслаекспонати: прострелений бронежилет невідомого бійця, каску та інші речі. Дужетрагічно. Записала її розповідь: «О 23.00 14 травня 2022 р. ми, як волонтери,проводжали військовослужбовців на київський потяг. Останні вагони були з«двохсотими» 115-ї бригади. Командир підрозділу сам перебував у шоковомустані. Він передав речі полеглих воїнів й не зміг про них розповісти»… Це був один із перших експонатів виставки, що виявилась дуже потрібною. Їїможна розглядати й як елемент контрпропаганди. Один із розділів розкриваєсутність ворога: повна відсутність емпатії, ігнорування будь-яких моральних норм. Це переконує відвідувачів в тому, що маємо справу з жорстокими цинічнимиварварами, далекими від цивілізації. Серед інших викликів, що постали перед музеєм, – зміна традиційного складуаудиторій. Як відомо, наразі у місті перебувають понад 25 тисяч ВПО з різнихрегіонів України. У кожного з них – своя історія, локальна ідентичність, плюстравматичний досвід, який потрібно проговорювати. У 2021 році мені довелосяробити доповідь на Міжнародній конференції в Кракові про постгеноциднийсиндром в Україні та роботу з ним, яка викликала великий резонанс в науковомусередовищі. Актуальність цієї теми для українського суспільства залишитьсявисокою на довгі роки. Ми маємо показати травмованим війною людям, що вонине самі у своїх втратах, горі, переживаннях… До речі, доволі буквально сприймаю мем, що заполонив публічний простір: «Разомдо Перемоги!». Вважаю, якщо музейники, переважну більшість яких становлятьжінки, не можуть воювати, вони мають знайти своє місце серед волонтерськоїспільноти. І ми це робимо постійно, намагаючись підтримати наших героїв. Це нетільки збір коштів для ЗСУ на благодійних заходах, а й багато інших речей. Коженможе зробити свій внесок у цю справу, підтримати бійців якимось смаколиками,добрим словом, молитвами, дитячими малюнками, листами на фронт тощо. Тоді ми справді будемо разом. Без всяких «культурних» чи «мистецьких» фронтів,які проголошуються медійними персонами. Фронт у нас один – там, де на полі бою вирішується доля України.
– Напередодні професійного свята прийняти згадувати важливіздобутки й досягнення останнього часу. А їх у нашого музею, судячи зповідомлень ЗМІ, чимало. Маю на увазі нові проєкти, заходи, цікаві зустрічі,гранти…
– Дійсно, тут є про що розповісти. Почну з технічних питань, що в екстремальнихумовах набувають особливої ваги. З початком війни нами проведена колосальнаробота для залучення міжнародної допомоги. Від Штабу порятунку культурноїспадщини, Міністерства культури Німеччини надійшли пакувальні матеріали,необхідні для збереження і евакуації колекцій. Завдяки співпраці з Ukraine Art AidCenter, що діє за сприяння Міністерства культури та інформаційної політикиНімеччини, отримані вогнегасники, пакувальні матеріали, контейнери для зберігання експонатів. А також – генератор, критичний важливий під час загрозблекаутів. За сприяння швейцарського фонду ALIPH виготовлено ящики та забезпеченотранспортування музейних предметів. Від Гете-Інституту музей одержав заряднустанцію та павербанки, реалізував проект з фотографування історичної частиниміста та створив тематичну фейсбук-сторінку «Кам’янське. Історичний простір». За підтримки Європейського Союзу реалізовано масштабний проєкт «Літня школагідів. Історія навколо нас», в якому активну участь взяла учнівська молодь з сімейВПО. Завдяки успішному досвіду співпраці з міжнародними структурами наш музей ставкуратором допомоги музеям Кам’янського району від Ukraine Art Aid Center. Паралельно з активною грантовою роботою продовжую фіксацію повсякденногожиття сучасників за методикою усної історії, підготувала до друку в академічномувиданні «Етнографічний образ сучасної України» автоетнографічний щоденник за2022 – 2023 рр. з низкою інтерв’ю з внутрішньо переміщеними особами імешканцями Дніпропетровської області. Зустрічі з цікавими людьми останнього часу включають приїзд на відкриттявиставки «Світ Божий як Великдень» делегації НСХУ, на чолі з головою спілки Костянтином Чернявським; зустріч з відомою письменницею Галиною Пагутяк,етнологом Любов’ю Босою, відомим українським істориком професором ВікторомБрехуненком та ін. Творче коло, яке сформувалося навколо «Мамай-фесту», діє йсьогодні. Ми спілкуємось, обмінюємось ідеями й важливою інформацією,підтримуємо одне одного. – Щодо «Мамай-фесту», – востаннє фестиваль відбувся до початкуповномасштабної війни, у 2021 р. Чи можливе його відродження? Взагалі,які маєте плани на майбутнє?– Попри те, що планувати сьогодні – річ невдячна, музей працює над концептомреекспозиції. Адже після Перемоги експозиція має бути принципово іншою, але це– робота на віддалену перспективу. Найближчі плани – це реставраціяавтентичної фігури Прометея роботи Олексія Сокола 1922 року та повернення його в експозицію музею просто неба. Ці роботи нас фінансово підтриманіфондом «АLIPH». Готуємо мистецьку виставку до Дня Незалежності, присвячену пам’ятірепресованих кобзарів. Вона відкриється у Кам’янському, а на день СвятоїПокрови поїде до Львова, де експонуватиметься в Палаці мистецтв. Цей проєктособисто підтримав міський голова Андрій Білоусов. Поки проведення масових заходів пов’язано з потенційною небезпекою черезможливість ворожих обстрілів, обмежуємось проведенням окремих складовихпрограми «Мамай-фесту» – це конкурс дитячої творчості «Козак Мамай та йогопісня», творчі зустрічі, майстер-класи тощо. Відновлення фестивалю у повномуформаті чекаємо після Перемоги. І звісно, у найближчих перспективах – долучення до Міжнародної акції «Нічмузеїв», що є складовою професійного свята. Святкова програма, що розпочнеться в музеї 17 травня о 14.30, включає презентацію моєї книги «Слідамизниклого села» про історію Тритузного; молодіжний квест, театралізовануекскурсію. Буде цікаво!
– Завершимо розмову побажаннями колегам, усім читачам.
– Побажання одне усім: якнайшвидшої Перемоги. Все інше – буде слідом.Українці – нація працьовита й талановита, впевнена, країну ми швидковідбудуємо. Тим більше, маючи підтримку всього цивілізованого світу. Тож мирувсім нам!
Газета “Любиме місто”, №20(427), 15.05.2024 р.
