Головною подією останніх днів духовного життя нашого міста та регіону, безумовно, став ІХ Всеукраїнський історико-культурологічний фестиваль «Мамай-фест», що проходив на базі Музею історії міста. Він став місцем проведення численних наукових і творчих заходів, у яких брали участь представники різних регіонів України, а також української діаспори в Канаді.
3 червня відбулося урочисте відкриття фестивалю, який організатори присвятили 25-річчю Незалежності України. Від імені міської влади учасників та гостей фестивалю привітав секретар міської ради Олександр Залевський. Він підкреслив особливість цьогорічного фестивалю, який вперше проходить у місті з поверненою історичною назвою – Кам’янське, і привітав усіх з цією довгоочікуванною подією. Голова фестивального оргкомітету, директор Музею історії міста, кандидат історичних наук Наталія Буланова відзначила динамічне зростання популярності фестивалю, присвяченого образу козака Мамая – легендарного захисника рідної землі, що набув нової актуальності в наші дні, знов затьмарені зовнішньою агресією проти України. Заступник мера Андрій Нестеренко вручив міські нагороди активним учасникам фестивалю – митцям та науковцям. За традицією, учасники фестивалю вшанували пам’ять Великого Кобзаря покладанням квітів до його пам’ятника.
Відкриття супроводжувалось виступами аматорських народних колективів, на примузейній території з першого фестивального дня почала працювати «етнотолока» – майстер-класи з гончарства та інших народних ремесел, ярмарок творів декоративно-прикладного мистецтва тощо.
За традицією, фестиваль стартував під знаком історичної науки: свою монографію «Д. Яворницький: учений і педагог в українському інтелектуальному співтоваристві» представив Сергій Світленко, декан історичного факультету Дніпропетровського національного університету ім. Гончара. Важко переоцінити значення діяльності Д. Яворницького – історика, просвітника, невтомного дослідника і зберігача козацької спадщини. Але його особистість, деталі його біографії – досліджені недостатньою мірою, хоча вони теж становлять неабиякий інтерес. І це не дивно, враховуючи специфіку тектонічного зламу епох, на який прийшлась значна частина життя академіка. Тому монографія професора Світленка – змістовна, фахова і актуальна публікація, без сумніву становитиме інтерес не лише для академічного читацького загалу.
Логічним продовженням презентації став наступний захід наукової програми фестивалю – науково-практична конференція «Українське козацтво у етнокультурному просторі Придніпров’я», в якій взяли участь вчені Дніпра, Запоріжжя, Києва, Чигирина, Артемівська, Кіровограда та ін. Підсумковим пунктом наукового розділу першого фестивального дня стала презентація такого поважного академічного видання, як «Шевченківська енциклопедія», яку провів заступник директора Інституту літератури ім. Шевченка Національної Академії наук України Сергій Гальченко. Він розповів про власну участь в роботі над цим виданням, що тривала майже 20 років. Про унікальність енциклопедії, яка на сьогоднішній день налічує 6 томів, свідчить хоча б той факт, що чогось подібного в Росії створити не спромоглись – ні до Пушкінських, ні до Лермонтівських ювілеїв. І на переконання С. Гальченка, робота над енциклопедією має бути продовжена – адже досі час від часу знаходяться нові, або давно втрачені документи, пов’язані з Шевченком, його рукописи й малюнки. До деяких знахідок – в тому числі, за океаном, куди вони потрапили після Другої світової війни, йому довелось бути причетним особисто, за майже детективних обставин. Безумовно, потребує видання й підготовлений паном Гальченком літопис життя і творчості Шевченка, над яким він теж працював десятки років, на підставі усіх наявних документів намагаючись максимально детально – по днях, а то й по годинах відтворити кожен рік життя поета. На жаль, досі все гальмується через нестачу коштів, хоча в цьому випадку справа йде не тільки про питання національної культури, а – національного престижу.
Образ народного героя – захисника Мамая приваблює й наших дітей. Це показала церемонія підведення підсумків і нагородження переможців конкурсу дитячого малюнка «Козак Мамай та його пісня», в якому взяли участь діти не тільки нашого міста, а й Нікополя і Кривого Рогу. Як завжди, потужно було представлено на «Мамай-фесті» такий популярний жанр, як кінематограф. У перший день пройшла презентація фільму «Голівуд над Дніпром. Сни Атлантиди», яку провів представник Державного комітету кінематографії Артем Голосов. Власне, картину важко назвати суто документальною – ледь не половину екранного часу займають фрагменти з фільмів таких метрів, як О. Довженко, С. Параджанов, А. Тарковський, Ю. Іллєнко та ін. Справа в тому, що фільм розповідає про долю села Бучак під Каневом, мальовничі околиці якого стали в 1950-80 роки справжньою меккою для кінематографістів. На жаль, ті часи залишились лише у спогадах нечисленних старожилів і кадрах старих фільмів. І справа навіть не в кризі кінематографа і майже повному припиненню кіновиробництва – більшість чарівних пейзажів опинились під водою після будівництва Каневської ГЕС.
Кам’янчани старшого віку теж досі сумують за чудовими плавнями, котрі зникли після будівництва Дніпродзержинського водосховища. Тож круглий стіл на тему «Втрачені ландшафти», що відбувся після фільму, викликав неабияку активність аудиторії. Підсумки дискусії можна сформулювати так: дійсно, за роки радянської влади, та й вже потім, втрачено дуже багато. І коли щось вдається відновити – це справжнє диво, одним з яких є повернення нашому місту його історичної назви. А топоніміка – є важливою частиною і природних, і міських ландшафтів.
Завершився перший фестивальний день теж на історико-кінематографічній ноті. Нею став фільм «Гетьман» про долю славнозвісного керманича козацтва й української держави Богдана Хмельницького, створений у 2015 р. за сценарієм відомого підприємця і літератора з сусіднього Дніпра В. Веретенникова.
Другий фестивальний день традиційно став кульмінацією «Мамай-фесту». Він був так щільно насичений різними подіями, що розпочавшись зранку, поступово перетік у популярний формат «Ніч у музеї», – останній захід завершився близько опівночі. Домінуючим жанром суботи, впевнено можна визнати образотворче мистецтво – одних тільки виставок відкрилось відразу три, не рахуючи інших мистецьких акцій. Не відставали й музиканти, представивши цілу низку концертних виступів – від традиційних кобзарських пісноспівів до запальних ритмів етно-року. Прихильники інших жанрів – серйозної літератури, кіно і навіть театру – теж не відчували себе обділеними увагою.
Отже, однією з найбільш знакових подій фестивалю став виступ проректора Львівської Національної Академії мистецтв Романа Яціва з презентацією своєї книги «Дух лінії», присвяченої нашому видатному земляку, художнику зі світовим ім’ям Роберту Лісовському. Пан Роман давно збирався відвідати батьківщину видатного митця, творчість і біографію якого він досліджує багато років. Але все якось не складалось, та коли він довідався, що місту повернуто ім’я, рідне для Р. Лісовського, яке він згадував протягом свого довгого життя, що проходило між Києвом, Львовом, Прагою, Берліном, Лондоном і Женевою, – відклав всі справи і приїхав на «Мамай-фест». Тут так йому сподобалось, що тепер професор планує відвідати Кам’янське разом з нащадками Р. Лісовського – його донькою і онукою, які мешкають у Швейцарії і продовжують його справу на ниві малярства. У місті вже є вулиця, що носить ім’я Р. Лісовського, і на думку учасників зустрічі, варто було б увічнити пам’ять видатного земляка і у вигляді пам’ятника. Він цього безумовно заслуговує – учень славнозвісного Нарбута, який по смерті вчителя продовжив розвиток його вишуканого графічного стиля, ставши одним з фундаторів українського модернізму, що увібрав елементи національної культури – від дохристиянських мотивів до візантійського стилю і козацького бароко. Мільйони людей щодня користуються інтелектуальною спадщиною Лісовського, навіть не здогадуючись про це. Перу нашого земляка належить емблема авіакомпанії «Люфтганза», а також –тризуб з мечем, створений ним на прохання Євгена Коновальця. У роки Другої світової і після її завершення, ця емблема прикрашала однострої повстанців УПА, а сьогодні – шеврони бійців українського війська.
«Воля України, або смерть» – таке гасло було вишите на чорних прапорах холодноярських повстанців, котрі в 20-х роках стали на захист рідної землі проти навали з Північного Сходу. Так називається фільм, який представив один з його творців, кандидат історичних наук Юрій Митрофаненко з Кіровограда. Цей фільм разом зі своєю книжкою «Українська отаманщина» дослідник презентував у багатьох звільнених містах сходу України – Слов’янську, Краматорську, Сєвєродонецьку, Костянтинівці, Дружківці. Мета – довести хибність стереотипів про нібито суто галицьке походження українського руху збройного опору. Насправді, значна частина повстанського арсеналу – від легендарних підземних схронів-криївок до вітання «Слава Україні!» – походить з селянської республіки Холодний Яр на Черкащині. Згодом цей досвід, разом з естафетою багаторічної самовідданої боротьби, без особливої надії на успіх, перейняли і розвинули воїни УПА.
Поєднати образи борців за волю України різних просторових і часових вимирів в одну емоційну мистецьку композицію, спробували учасниці творчої майстерні зі Львова «Мистецька платформа». Представлена ними вистава «Кордон» виконана в досить рідкісному театральному жанрі «Вербатім», тобто документальний театр. В цій виставі немає традиційних декорацій – єдиний реквізит – сітка, яку плетуть героїні вистави (до речі, протягом усіх фестивальних днів кам’янські активістки волонтерської сотні «Яворина» плели не бутафорські, а справжні маскувальні сітки для бійців АТО. Долучитись до цієї справи міг кожен учасник і гість фестивалю). Не було і звичайних мізансцен і монологів. Протягом усієї вистави зі сцени лунали лише уривки з листів реальних людей, на долю яких випали тяжкі випробування війною – бійців ОУН і сьогоднішніх добробатів, повстанських зв’язкових і нинішніх волонтерів, зірваних з рідних місць жертв операції «Вісла» і сучасних біженців зі Сходу. Достовірність кожного слова сповна компенсувала статичність розмовного твору, доводячи глядачам, що насправді кордони – міжетнічні, національні, релігійні, тощо – існують здебільшого у свідомості людей, або створюються штучно волею політичних авантюристів. Тема патріотизму, захисту рідної землі, рідної мови і культури була провідною і у виступах письменників і поетів з різних міст України під час традиційної літературної вітальні «Коло Слова».
Як вже відзначалось, центральним жанром другого фестивального дня стало образотворче мистецтво. Зранку на примузейній території запрацював відкритий артмайданчик «Територія мистецтва». Кожен бажаючий міг долучитися до символічного акту – перетворення дерев’яних ящиків від боєприпасів на твори народного мистецтва. Під керівництвом запорізького художника Євгена Прокоф’єва дорослі і діти з задоволенням розмальовували колишні мілітарні атрибути петриківськими візерунками, химерними птахами і квітами, українськими тризубами і прапорами, тим самим стверджуючи: мистецтво сильніше зброї, а прагнення людей до миру неодмінно переможе злу волю кремлівських паліїв війни.
Практично у режимі нон-стоп відбулось відкриття відразу трьох мистецьких виставок. Першою по хронології була виставка графічних робіт історика і мамаєзнавця з Дніпра Григорія Іващенка «Не у полі Мамай не воїн». Це серія малюнків, виконаних у жанрах «бурлеск» і «гротеск».
Колективна виставка митців з різних регіонів України знову вразила своєю різноманітністю і високим рівнем робіт. Назва «Мамай у просторі і часі» – точно відтворює і форму, і зміст представлених творів. На більшості з них безпосередньо фігурує Мамай – у класичному вигляді, чи як уособлення незламного духу захисників України – від козаків до сьогоднішніх бійців української армії. Під час відкриття виставки народний депутат України Олександр Дубінін висловив захоплення мистецькими творами, побажав авторам нових ідей і здобутків. Він запевнив у своїй підтримці таких патріотичних заходів, як «Мамай-фест» і запропонував восени провести для учасників фестивалю пленер на базі профілакторію ВАТ «ДНІПРОАЗОТ».
Третю виставку, без перебільшення, можна назвати унікальною – адже трьох авторів – відомих художників Анатолія Фурлета, Сергія Лаушкіна і Олександра Чегорку, надихнув на її створення такий дивовижний, магічний об’єкт, як Кам’яна могила. Це своєрідний «Український стоундхендж» – великий кам’яний масив, розташований у степах Запорізької області. Протягом тисячоліть це місце, що як вважається, має незвично сильну енергетику, приваблювало представників різних народів і цивілізацій – від гунів до давніх славян, що здійснювали тут свої ритуали, молились своїм богам. Від них на каменях залишились петрогліфи – прадавні малюнки і написи, деякі з яких відносять аж до протошумерських.
Відобразити магію цього місця, його таємничу ауру і спробували художники, здійснивши туди кілька творчих експедицій. Результатом стали десятки різноманітних робіт у різних жанрах – живопис, графіка, скульптура, фотографія, кераміка тощо. Кожен з художників творив, керуючись власною манерою, власним творчим почерком. Але при всій відмінності, у їх роботах є щось спільне, ніби якась незбагненна сила направляла їх руку й увагу, щось підказуючи давно забутою мовою. Це враження підсилює і споруджене в центрі залу з гілок дерев Кам’яної могили своєрідне магічне коло, що нагадує жертовник або стародавній календар.
Насиченою була й музична програма того дня. Харківська бандуристка, лауреат міжнародних конкурсів Божена Якименко так запалила зал, що її концерт пройшов під хоровий спів усіх присутніх. Виступ кам’янської групи«Silver city» був нетривалим – всього кілька пісень, але своєю енергією, драйвом і сучасним аранжуванням, справив враження на аудиторію. До того ж, ці композиції, за словами музикантів, були народжені в зоні бойових дій, і нещодавно звучали на першому фестивалі пісень АТО. Гурт «Вертеп» з Дніпра належить до ветеранів «Мамай-фесту» – здається жодного фестивалю не пройшло без його участі. І цього разу вертепівці порадували кам’янчан як добре знайомими піснями, так і новими творами.
Заслужений артист України, кобзар Тарас Компаніченко, котрий був одним з голосів Євромайдану навіть в найнебезпечніші, чорні дні лютого 2014 р., теж є постійним учасником «Мамай-фесту», і кожного разу його виступу чекають з нетерпінням. Цього разу він розпочав свій виступ не з найдавніших середньовічних творів, а з більш сучасних, написаних ним на вірші поетів-шістдесятників Є. Сверстюка, В. Стуса, В. Симоненка та ін., продовживши у зворотному хронологічному порядку гайдамацькими піснями і козацькими баладами. Музичні виступи Тарас чередував зі своїми роздумами – не тільки про історію і музичну спадщину, а й про актуальні події сьогодення, ситуацію в державі і суспільстві. Ці відверті думки теж знаходили відгук у кам’янської аудиторії, яку музикант цінує за небайдужість, щирий інтерес до серйозного мистецтва. «Не існує жодних відмінностей між провінцією і столицями в плані духовності. Все залежить від свідомості людей. В цьому кожний раз переконуєшся, буваючи на «Мамай-фесті», – зазначив Т. Компаніченко. Ближче до опівночі він завершив свій виступ, а слухачі в такий пізній час проводжали його щирими оплесками і словами вдячності.
Третій завершальний день фестивалю розпочався вже о шостій ранку, коли автобус з учасниками вирушив до Кам’яної могили, яка надихнула трьох художників на створення мистецького проекту, що відкрився напередодні. Учасники поїздки з великим інтересом ознайомилися з пам’ятками національного заповідника, прослухали екскурсію співробітників місцевого музею.
Тим часом фестиваль продовжував жити на території музею своїм життям: тут пройшли демонстрації фільмів «Легіон» і «Хроніки нашого міста», презентація книги кам’янської письменниці Євгенії Яворської, працювали численні фестивальні експозиції і ярмарок народних майстрів.
…Отже, черговий фестиваль завершився, – з легким сумом констатували його учасники. Але при цьому вони вже обговорюють плани на наступний – десятий ювілейний «Мамай-фест». І в цьому прагненні творчих людей приїжджати сюди знову і знову – один з головних його підсумків, – вважає організатор фестивалю Наталія Буланова.
Текст і фото В. БУЛАНОВ
Образ народного героя – захисника Мамая приваблює дітей, які представили свої роботи на виставці “Козак Мамай та його пісня”.
Кращі дитячі твори були відзначені дипломами та подарунками.