П’ятнадцять років тому, 8 червня відійшов у вічність Володимир Євтушевський, відомий український художник. Про універсальний талант українського митця свідчать його твори, виконані в різних техніках (мозаїка, темперний стінопис, вітражі, різьблення по дереву, гобелени, станкове олійне малярство тощо). В. Я. Євтушевський народився 7 червня 1941 р. у Дніпродзержинську (Кам’янському). Саме у нашому місті він зробив свої перші малюнки, навчаючись творчої майстерності у Миколи Косинського, в художній студії Палацу культури Горького. Потім були роки навчання в Київському художньому інституті, який митець закінчив у 1967 р. Десять років творчого життя художника (1973–1983 рр.) пов’язані з Київським комбінатом монументально-декоративного мистецтва, де він виконав низку робіт. З 1975 року брав участь в обласних, всеукраїнських, всесоюзних та міжнародних мистецьких виставках, в тому числі і в рідному місті.
Музей історії міста з художником пов’язували теплі дружні стосунки. Він ніколи н не забував про своє коріння, неодноразово приїздив до міста, відвідував музей. Художник входив до творчого об’єднання мистецтва андеграунду Фрипулья, ідеологом і лідером якого був Федір Тетянич, відомий український скульптор, художник, філософ, перший український перформер. Ключове слово “фрипулья” з’явилося у середині 1970-х років. Для Євтушевського це була філософсько-естетична система. Ідеолог напряму Федір Тетянич важав, що Фрипулья — це код, за яким людство, втілюючись у радіохвилі, або у промені сонця, буде відтворюватися у будь-якій точці простору, зберігаючи усю інформацію про себе. Поряд з майстернею Тетянича, біля Бесарабського ринку, знаходилась майстерня Євтушевського. Багато робіт Євтушевського зберігалося й вдома, в його однокімнатній квартирі: великі гобелени, ікони, темперний живопис. Він гостинно приймав своїх земляків у Києві. Останній його приїзд до рідного міста відбувся незадовго до смерті, але він не був схожим на людину, яка готується відійти в інший світ. Попри важку операцію, виснаження, художник мав багато планів на майбутнє, серед яких – і виставка в музеї історії міста. Вона відбулася, але, на жаль, як посмертна. Сьогодні, згадуючи Володимира Євтушевського, як художника-нонконформіста, який критично сприймав радянську дійсність, намагаюся зрозуміти, що було основним у його творчості. Буденні історії маленьких людей і космічні імпульси Всесвіту, поєднані ним у єдину палітру, ім’я якої – Життя.